Українська Русский
Привіт, Гість! | Реєстрація
Назад Назад

Балада про кохання

Дата публікації: 01.05.2009   Кількість переглядів: 53591

Це було вже давно. Зразу й не пригадаєш-
Тому кілька десятків сторіч.
Там, де гаряче й сонцю, в спекотному краю
Жила перська красуня – НІЧ.

В її сукню зірок було вшито безмірно,
Старий  місяць  від  сяйва аж зморщив чоло.
Були слуги  в  принцеси,  були воїни вірні,
Лиш... коханого  не  було.

Приїжджали  царі,  залицялись. Охоче
Дарували   скарби  й  навіть  цілі  міста.
Їх  зворушила  дивна  екзотика  НОЧІ –
Шелест  вій  і  засмага  її  золота.

НІЧ  усім   відмовляла.  Не  любити                
втомилась.
Якщо серце  не  грає  –  чи  лунатиме  звук?
НІЧ  печально  над шляхом чумацьким
схилилась.
Але  раптом  листа  вітер кинув  до  рук.

Той  конверт  ясним  променем  сонця
світився,
Він  був  присланий  з  Царства Журавлиних 
Пісень.
А  у  нім - фотокартка  прекрасного  принца,
Ще  й  підписано  іменем  гарним – ДЕНЬ.

НІЧ  і  ДЕНЬ  листувались.  Поцілунки  в 
конверті
Пахли  вірністю,  м`ятою  і  чебрецем.
І  пізнали  розлуку  і  відстань  два  серця,
Сумували  і  плакали  літнім  дощем.

Як  зустрітись  закоханим?  Безперестанку
Юні  прагнули - та не  могли:
Поміж  ними  постали  сизокрилі  світанки,
Поміж  ними  пахучі  були  вечори.

Але  він  шукав  вихід,  бо  кохав  її  дуже.
Він  знайшов  ідеальне  місце  для  стріч –
І  з  тих  пір  у  взаємно  закоханих  душах
Зустрічаються  ДЕНЬ  і  замріяна  НІЧ.

Неля Романовська

Коментарі
Ім'я  
E-Mail
Текст