Українська Русский
Привіт, Гість! | Реєстрація
Назад Назад

Українські весільні традиції

Дата публікації: 01.07.2009   Кількість переглядів: 126760

Українське весілля – це пишна народна драма, пронизана піснями, примовками і приспівками, переплетена барвінком і калиною. Старі люди ще тримають в пам’яті форму українського весілля. Фольклористи збирають той цінний дар поколінь, записують, щоб передати нащадкам скарб, який довгий час залежувався в скрині, а сьогодні говорить про автентичність. Те, що недавно вважали банальним, сьогодні стало ультрамодним. Знаєте, чому? Тому що в національних традиціях – душа народу. Поки живуть традиції – існує народ. Українське весілля – суцільна традиція. Тепер весілля святкують один-два дні, а колись, за традицією, його гуляли цілий тиждень.

Сватання
Власне весіллю передували такі дійства, як вивідини й сватання. Щоб не “дістати гарбуза” (”потягти ковша”, “облизати макогона”), хтось із найближчої рідні хлопця нібито випадково заходив до батьків дівчини й намагався дізнатися про шанси їхнього претендента на її руку і серце. У ХХ столітті сватання найчастіше відбувалося вже за домовленістю молодих людей.
Сватати дівчину молодий ішов зі сватами: батьком і близькими родичами - шанованими одруженими чоловіками. Взявши хліб і палиці, вони приходили до хати дівчини. За старшого старосту, як правило, вибирали гострого на язик і дотепного чоловіка, який умів артистично виголосити традиційну промову про мисливців, які побачили на снігу слід куниці-красної дівиці (центральні регіони України), або приходили торгувати теличку (Гуцульщина), або напитували собі “прачки та швачки” (Полтавщина). Дівчина, яку обов’язково запрошували до хати, мала при цьому сором’язливо стояти і колупати піч. На знак згоди вона розрізала принесений хліб зі словами: “Ріжу цю хлібину, а ви мене прийміть, як свою дитину” (Харківщина) і подавала старостам рушника на хлібі. Приймаючи дар, старости кланялися і промовляли: “Спасибі й дівчині, що рано вставала, тонко пряла і хороші рушники придбала” (Полтавщина).

Заручини
Після цього домовлялися про оглядини й заручини. На оглядинах батьки дівчини знайомилися ближче з майбутньою ріднею, її статками. За народними уявленнями, це дійство набирало юридичної сили і подекуди називалося “малим весіллям”.

Атрибути весілля
Від Карпат до Східного Поділля весілля розпочиналося з обряду збирання барвінку та виплітання вінків і весільного букетика (”квітки”) окремо для молодого і молодої. На Полтавщині віночок плели з пташиного пір’я і штучних квітів, на Буковині й Гуцульщині робили справжню корону, прикрашену гарусом, бісером, дрібними монетами.
Неодмінним атрибутом весілля був коровай - обрядовий хліб. Залежно від краю, коровай “бгали” і у молодого, і у молодої або тільки у молодого (Лемківщина) чи тільки в молодої (Слобожанщина). Коровай - це найчастіше висока пшенична паляниця, оздоблена виліпленими з тіста квіточками, колосками, пташками, зірочками й місяцем. Весь коровайний обряд супроводжувався піснями:

Піч наша регоче,
Короваю хоче,
А припічок посміхається,
Короваю дожидається.
Запрошення на весілля

Запрошення на весілля
Запрошувати на весілля гостей ходили окремо наречений зі старшим боярином і наречена зі старшою дружкою. Зайшовши до хати, вони вручали господарям спеціально випечений фігурний хлібчик (”шишку”), кланялися і промовляли: “Просили батько, просили мати і я прошу: приходьте до нас на весілля!”.

Вбирання молодої
Перед весіллям молоду вбирали у весільний одяг і розплітали їй косу. На Львівщині молоду садовили на діжку для випiкання, і це робив брат. На інших українських етнічних територіях надягала молодій вінка мати:

Ой знати, Марусю, знати,
Що рідненькая мати
Русу косу чесала,
Віночка закладала.

Розплітання коси символізувало зміну статусу дівчини.

Дівич-вечір
Залежно від регіону існували безліч варіантів проведення дівич-вечора. Скажімо, на Слобожанщині молода ховалася в сусідів, а молодий мусив її шукати й давати викуп за неї брату, який його не пускав до молодої, примовляючи: “Я горобців драв, да сестру годував, а вам дурно оддам? Не оддам!”. На Уманщині перед молодим закривали ворота, натякаючи на викуп. Наречений з боярами й сватом приносив молодій подарунки (чоботи, намітку чи хустку), а від неї отримував сорочку й хустку:

Ідемо до дівки,
Як місяць до зірки,
Несем чоботи
Шевської роботи.

Вінчання
Традиційний сценарій українського весілля обов’язково передбачав церковний обряд вінчання. Залежно від місцевої традиції, молодий і молода йшли до церкви окремо або ж наречений приїздив по наречену. Подекуди з церкви молодий їхав до батьківської оселі, щоб потім з весільним почтом урочисто приїхати по молоду.
Мати молодого благословляла сина в дорогу до молодої.

Посад
Того вечора молодих заводили за стіл - “на посад”.
Місце біля молодої наречений викуповував, як правило, у молодшого брата своєї майбутньої дружини. Тещі він дарував чоботи, сестрам - хустки, дружкам - кольорові стрічки. Молода обдаровувала рідню молодого. Частування короваєм сприймалося як громадське схвалення шлюбу. Спочатку частку коровая підносили батькам, потім молодим, а далі - всім гостям. “Підошву” коровая віддавали “запорожцям”, тобто тим, хто не був запрошений на весілля, а спостерігав за весільними урочистостями за порогом хати або біля вікон.

Покривання молодої
Після цього свахи приступали до “покривання” молодої: з неї знімали вінок і пов’язували жіночу хустку (колись одягали очіпок і намітку). Це символічне приєднання молодої до жіночого гурту знаменувало її остаточне прощання з дівуванням. Хор нагнітав емоції, співаючи жалісних пісень. Після “покривання” неодружена молодь покидала весілля, а молоду виряджали до нової родини. Це найбільш драматичний момент весілля, коли молода прощається зі своєю ріднею, матір’ю, хатою. На воза виносили посаг молодої, скриню, подушки… Весільний поїзд рушав до господи молодого, де їх зустрічала свекруха.
Саме весілля мало стародавній княжий характер: молодий зветься князь, а молода — княгиня, їхні друзі — бояри. Коли їде поїзд з молодим — молодою, то всі мусять звертати їм з дороги, хоч би то був і пан, бо це ж їдeть князь і княгиня. Розпорядники на весіллі звалися старости й підстарости — це вже терміни литовсько-польського походження.

P.S.
У домі свекрухи після привітання й частування молодих відводили на шлюбну постіль у комору, а весілля вирувало аж до пізньої ночі, співаючи “сороміцьких” пісень.
Коли молода засвідчувала свою цноту, вивішували червоний “прапор” (на Західному Поліссі і в Карпатах цього звичаю не було). Молодий і бояри та дружки — всі пришивали собі червоні стрічки. Довгу червону стрічку чи рушника прив`язували до довгої тички і з нею танцювали, коли йшли від молодої до молодого. Танцювали все село або вся громада.
Утрата дівочого вінка ще до шлюбу сильно переслідувалась.
Обряди ці надзвичайно широкі й змістовні і мають виразний ритуальний характер. І на ці обряди ще й тепер дивляться як на істотну, найголовнішу частину побрання, без чого дівчина не може стати чиєюсь „законною” жінкою.

Джерела:
Митрополит Іларіон «Дохристиянські вірування українського народу»;
www.musart.org.ua

www.musart.org.ua

Коментарі
Стожари

весілля

17.09.2012

Стожари

весілля

17.09.2012

Стожари

весілля

17.09.2012

весілля

весілля

31.08.2013

Avis

Друзі, може кому треба авто в українському стилі - у нас їх аж 2 - ексклюзивні арт авто в стилі "петриківський розпис" та "подорож Україною" www.avis.com.ua можна навіть виграти на https://www.facebook.com/AVIS.Ukraine

10.10.2013

Avis

Друзі, може кому треба авто в українському стилі - у нас їх аж 2 - ексклюзивні арт авто в стилі "петриківський розпис" та "подорож Україною" www.avis.com.ua можна навіть виграти на https://www.facebook.com/AVIS.Ukraine

10.10.2013

Ім'я  
E-Mail
Текст