Українська Русский
Привіт, Гість! | Реєстрація
Назад Назад

Балада про русалчине кохання

Дата публікації: 28.12.2012   Кількість переглядів: 19854

любовна лірикаЦе було так далеко. І так фантастично –
В місці, де примирились всі водні стихії,
Де сади і ліси із казок феєричних
Заколисують найпотаємніші мрії.

 

Якось юна Русалонька, дуже вродлива,
Зачепилась руками за Місяць на небі.
Їхні очі зустрілись. І сталося диво!
Взаємне кохання – це все, що їм треба.

 

І ловила Русалка в хвилях моря проміння,
Ну, а він показав їй із неба всі ріки.
І було в тих стосунках містичних нетлінне,
Щось таке, що стосується серця навіки.

 

Раптом все припинилось. В серці дівчини горе.
Закрив батько в коморі, опустилися руки.
Ну а батько Русалоньки – то Синє Море,
Запросив до дівочого серця розлуку.

 

«Ти у мене ще юна, нічого не знаєш,
Шлюб – це раз й назавжди, перевір своє серце».
«Ти прости мені, батьку, за те, що кохаю,
Я без нього не можу, татусю, не сердься!».

 

Прийшов Місяць до Моря і став проти хвилі:
«Море, дай мені дівчину. Дуже благаю.
Я без неї помру. В її погляді милім
Зашарілися зорі мого небокраю».

 

І сподобались батькові гарні промови.
А найбільше – смирення і голос тремтливий.
В цьому були повага і щось загадкове,
Що уразило раптом серце батькове сиве.

 

З того часу закохані місяці-люди
Руку просять в батьків. І благословення.
А Русалка і Місяць – щасливі. Повсюди
Сняться людям про їхнє кохання легенди.

Неля Романовська

Коментарі
Ім'я  
E-Mail
Текст