Українська Русский
Привіт, Гість! | Реєстрація
Назад Назад

Вірш

Дата публікації: 01.09.2009   Кількість переглядів: 56987

***
Сховався вечір у кишеню тиші.
Дубові двері ліс відкрив навстіж.
Душа, звичайно, кожну мить запише.
Чи встигне автор записати вірш?

У лісі день стає відомим бардом,
Бо звільнений від хаосу дрібниць.
Я напишу про нього чисту правду:
Що небо рот не вмило від суниць.
Що ввечері всі птиці в лісі Сині,
Повітря пахне ароматом трав,
Що ліс украв в поета три години,
Й години три в життя поет украв.

***
Ми гуляли в садочку
Поміж статуй дерев.
Нам цвіркун напророчив
В юних душах Едем.
І привітно й гостинно
Шелестів старий дуб.
І світали малини
В пелюстках твоїх губ.
В мої очі дівочі
Ти дивитись посмів.
Я любов в них зустріла,
Зрозуміла без слів.

***
Так осінь лиш туманами цвіте,
Ховає очі за тонку фіранку.
Ми йдем до неї в гості. Де-не-де
Ще яблука зоріють наостанку.
Це яблуко, як відсвіток пожеж.
Не рви його, коханий, милий, любий.
Та ти уже зірвав і вже несеш
Мені ту осінь, плід червоногубий.
Замало тобі яблук на землі?
Та ні, зірвав зорю, таку вогненну.
І жаль, і ні. І навіть, взагалі,
Приємно, що зірвав її для мене.

***
Збудувало сонце кладку із проміння,
Щоб пройшлася Леді стримано-картинно,
У слідах, по стежці, де вона ступала,
Виростали айстри, айстри розцвітали.
А коли зиркнула вдаль з-під капелюха,
У ту ж мить здійняла листя завірюху.
Я їй вслід гукнула: «Пані, схаменіться!
Після вас горить все й сяє, мов жар-птиці!»
А вона пихато й зверхньо прошептала:
«А мене для цього із небес й прислали!»
Я гукала: «Леді! Пані! Сеньйорито!...»
А вона дихнула – і заснуло літо.
І пройшлась травою – паморозь на ворсі,
І сказала птицям, її звати – Осінь.

Неля Романовська

Коментарі
Ім'я  
E-Mail
Текст