Українська Русский
Привіт, Гість! | Реєстрація
Назад Назад

Дівчина–вишня

Дата публікації: 24.06.2011   Кількість переглядів: 62055

У саду, де збирались дерева,
Щоб із вітром погомоніти,
Жила лагідна королева,
Яка дуже любила квіти.
Її звали так гарно – вишня,
Так високо і делікатно.
Вона була ще незаміжня,
Хоч в саду женихів багато
Простягали до неї віття,
Намовляли пташок співати.
Та ні з ким не хотіла діва
Особливі стосунки мати.

В глибині захисної крони
Пульсувала юність відважна,
Вона знала: усі говорять,
Що, мовляв, вона легковажна.
Але вишня жила в надії…
Йшли роки. А вона хотіла,
А вона зберігала мрію
Дарувати душу і тіло
Лиш тому, кого покохає...
Хай осудять дерева й люди,
Вона вірить і ще чекає
Для будь-кого цвісти не буде!

Бо що знає суспільна думка
Про її особисте щастя?
Не занурена в стереотипи,
Вишня вірила в свою казку.

 

Дочекалась вона до… Квітня.
Він прийшов. Він її побачив.
Він обняв її ніжні віття,
Цілував їх устами, наче
Щось коштовне і невловиме.
Сад шумів і радів, бо значить,
Незабаром буде весілля,
Кожен вишню в фаті побачить!

Він зіткав їй з тонких пелюсток
Пишну сукню. І благородно
Королева пройшлась по стежці,
Дуже вишукана і модна.
І дерева кричали: «Гірко!»,
А закоханий красень Квітень
Цілував свою наречену,
Щоб вона  шаленіла цвітом…

А ви бачили колись вишню
У фаті, тобто в білім цвіті?
Як на мене, картини кращої
Не знайти і в усьому світі.

Неля Романовська

Коментарі
Ім'я  
E-Mail
Текст